С тех пор, как она вернулась в его квартиру, прошло почти две недели. Уточки-мандаринки снова стояли на полочке рядышком, став теперь своеобразным символом её возвращения.
И неважно, что он так ни о чём не догадался, ничего не заметил. Она теперь поняла главное - без него жить уже не сможет.
Сегодня утром он опять улетел в командировку. Его работа, очень важная работа... Она задумалась на секунду и вдруг решила немедленно поехать к тому самому пруду, просто посмотреть, как он там? Просто посмотреть. И денёк выдался солнечный, погожий.
Яркое солнце слепило глаза. Она присела недалеко от пруда и поискала взглядом "старого знакомого". Её губы непроизвольно растянулись в улыбке. Селезень спокойно плавал вокруг шумно плещущейся в воде подружки.
Она вернулась! Она нашлась! Они - вместе!
Ей стало так хорошо и легко. Показалось на мгновенье, что за спиной выросли крылья.
Мандаринки одновременно вышли на берег и стали "чистить" пёрышки, смешно закидывая головы на спину и под крылья, потирали их клювом. Перья просохли и распушились. Потом птицы синхронно, как по команде, поднялись в небо и скрылись за деревьями.
Она ещё какое-то время смотрела в небо, немного прищурившись от яркого света, и слёзы радости неожиданно покатились по её щекам...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.